Яскравий Канів: 10 пам’яток для туриста

Канів не дарма називають духовною столицею України. Щороку сюди приїздять понад 200 000 туристів, щоб відвідати місце поховання духовного наставника українців Тараса Шевченка. Та чи може вражати Канів виключно краєвидами Чернечої гори та історичним і духовним багатством Шевченківського музею?
Блукаючи зимовими вулицями нашого міста розумієш, що в ньому є ще достатньо цікавих загадок і вражаючих пам’яток, здатних захопити подих у найбільш вибагливих і примхливих туристів.

Віддати шану українському генію
Звичайно, більшість туристів приїжджають у Канів саме для того, щоб потрапити на Тарасову гору, де знайшов вічний спочинок український письменник, художник Тарас Шевченко. Ця гора одна із найвищих пагорбів Канева, яку оточують два круті яри – Меланчин потік та Крутий яр.http://www.navkoloua.com/Media/navkolo/%D0%A2%D1%83%D1%80%D1%8B%20%D0%BF%D0%BE%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B5/%D0%9E%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D1%8B%D0%B5%20%D1%82%D1%83%D1%80%D1%8B/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%B2%20%D0%B8%20%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B0/TarasovaGora01.jpg

Проте історія цього пагорбу має ще більш давнє минуле, адже, за дослідженнями археологів, саме тут, на схилах канівських гір, зокрема і Чернечої, знаходилися ранньослов’янські поселення зарубинецької культури. Крім того, документи, виявлені канівською дослідницею Зінаїдою Тарахан-Березою в архівах України, Польщі, Білорусі, Росії свідчать про те, що поблизу Чернечої гори існував стародавній канівський монастир, духовним центром якого в 1702 році, завдяки гетьману Івану Мазепі, постала козацька церква.
Пізніше, в часи ще одного трагічного періоду життя українського народу, Голодомору, неподалік Тарасової гори існував цвинтар. Один із свідків, житель Монастирка Олексій Слинько ще за життя встиг показати науковцям масові поховання дітей на цвинтарі урочища Монастирок поряд із його садибою.
За його словами, в роки Голодомору йому, тоді підлітку, доводилося чи не щодень копати невеликі могилки для маленьких мучеників з навколишніх сіл, яких батьки намагались вивезти пароплавом по Дніпру в пошуках порятунку. Але в дорозі діти часто помирали, і батьки несли їх до найближчого цвинтаря неподалік Тарасової гори.
Зараз до могили українського Пророка ведуть 392 сходинки, піднімаючись якими можна помилуватися красою канівської природи.

Єдина давньоруська архітектурна споруда домонгольського періоду, розташована на Черкащині
Успенський собор – один із найстаріших соборів центральної України, який заснований у 1144 році князем Всеволодом Ольговичем.  У вересні 1678 року кримські татари і турки спалили собор разом із канівцями, які у ньому заховалися маючи останню надію. Майже півтора століття будівля собору залишалася зруйнованою.

Історики кажуть, що біля стін храму, на початку його будівництва, готувалося оборонне укріплення від половців після невдалого походу князя Ігоря.
Саме у приміщенні сучасного собору в останню путь провели українського генія Тараса Шевченка. 8 травня (20 травня по сучасному стилі) 1861 році на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря було перевезено із Києва до Канева. Дві доби домовина письменника перебувала в Успенському соборі. Більше того, навіть, була ідеї поховати митця біля стін собору, проте Григорій Честахівський наполіг на тому, щоб виконати останню волю Тараса Шевченка.

Недоторкана краса Канівського природного заповідника
Заповідник, який заснований понад 90 років тому, має у своєму складі три різні за природними особливостями частини: нагірну із вкритими лісами ярами та пагорбами, два заплавні острови на Дніпрі – Круглик та Шелестів, та Зміїні острови у Канівському водосховищі.
На території заповідника під охороною перебувають чисельні пам’ятки історії та археології: два скіфські городища 4 ст. до н.е., поселення полян 4 ст.н.е.,  давньоруське городище Родень (9-13 ст).

Також на території функціонує Музей природи із відділами історії заповідника, ботанічним, зоологічним, дендрологічним, палеонтологічним, археологічним та меморіальними кімнатами археолога Миколи Біляшівського.
Наразі на території заповідника проводяться комплексі екологічні дослідження, складено геоботанічну, ландшафтну та ґрунтові карти, здійснено інвентаризацію основних груп рослин, тварин та грибів.

Панорама міста із гори на площі Соборній
Саме із парку Слави розкривається прекрасний краєвид на частину Канева та Дніпра. За історичними відомостями, саме тут колись був центр міста та славнозвісний канівський замок, який був споруджений у 30-х роках 16 століття. Знаменитий замок простояв понад двісті років і був знищений під час повстання гайдамаків у 1768 році, коли у замку вибухнули порохові склади.

Саме під цією горою, за легендами, знаходяться відомі підземні ходи, одні з яких тягнуться попід старим руслом Дніпра на лівий берег, другі – до гори Московки, треті – до Яблунівського лісу, четверті – до підземної церкви.
За історичними відомостями, верхні шари підземелля знаходяться на глибині 3-4 метри, а нижні – 9-10 метрів.

Могила нареченої Тараса Шевченка – Ликерії Полусмак
Тільки нещодавно відома канівська дослідниця Зінаїда Тарахан-Береза з’ясувала, що за декілька кілометрів від могили Тараса Шевченка похована його остання любов – Ликерія Полусмак.
Познайомився Тарас Григорович із Ликерією у Петербурзі, коли вона була 19-річною кріпачкою-прислужницею у будинку знайомого Миколи Макарова, а він був 46-річним письменником.
Шевченко навіть призначив сватання, але вочевидь, молоду дівчину злякали зрілі літа письменника. Згодом Ликерія одружилася із перукарем Яковлєвим і жила в Царському селі.
Після смерті чоловіка вона залишила дітей в Петербурзі і переїхала у Канів, де часто навідувала могилу Шевченка. У Каневі Ликерія не мала житла та винаймала його, а останні декілька років життя провела у канівській богодільні, де й померла. Вона була похована на кладовищі на Сельці, хоча заповідала поховати себе на Монастирку, ближче до могили Шевченка.

Прогулятися набережною Дніпра
Із центру міста є прекрасно облаштований вихід на набережну з фонтаном та численними лавками, на яких можна відпочити у спокійний теплий весняний вечір.

Тож багато містян, особливо навесні, полюбляють прогулянки по набережній Дніпра: зранку тут можна побачити багато спортсменів, які здійснюють пробіжки, вдень багато людей літнього віку та молодих матусь, які спілкуються, прогулюючись набережною, ну а ввечері – багато молоді.

Помилуватися краєвидами міста «з того боку» та відпочити на безлюдному острові

Цього року, влітку, особливої популярності набрали прогулянки на катамаранах та човнах. Адже дуже цікаво подивитися на місто із тихого безлюдного острову, на якому тебе оточують лише птахи, які знайшли там своє пристанище.
Багато хто мріє про декілька годин спокійного відпочинку, коли можна сидіти на теплому пісочку, по якому ще ніхто не ходив, і дивитися на заповнені пляжі та поспішне місто.

Музей бойової техніки під відкритим небом
Офіційно музей було відкрито 20 жовтня 2012 року. Його експозицію на момент відкриття складала бронетанкова, артилерійська і ракетна техніка, яка перебувала на озброєнні радянської армії з часів ІІ світової війни. Проте нещодавно із музею демонтували декілька експонатів. http://photos.wikimapia.org/p/00/03/40/41/89_full.jpg

В основі експонатів макет бронепоїзда, який є пам’ятним знаком бійцям бронепоїзда №56, який захищав канівський напрям у серпні 1941 року. Макет натурального розміру та зроблено на базі справжнього паровоза серії «Ов» і двох вагонів, обшитих листовим залізом.
Створити таку історичну пам’ятку вирішили після виходу фільму «Фортеця на колесах». Тож у 1980-ому році до 35-ої річниці перемоги на заводі «Магніт» із списаного паровозу зробили макет бронепоїзда. У 1984-ому році до нього причепили старий пасажирський вагон, подарований Одеською залізницею.
Також деякі музейні експонати, а саме: танк БМП-1, який був однією із найкращих машин під час боїв в Афганістані, та гармата ЗІС-3, встановлено у сквері Воїнів-інтернаціоналістів.

Відчути атмосферу міжнародного мотофестивалю «Тарасова Гора»
З 2003 року вклонитися Тарасу Шевченку приїжджають байкери зі всього світу у межах проведення Міжнародного мотофестивалю «Тарасова Гора».
У ньому беруть участь не лише українські любителі швидкості, а й учасники із Білорусі, Молдови, Росії, Литви, Латвії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Казахстану, Швейцарії, Норвегії та Об’єднаних Арабських Еміратів.
Традиційно мотофестиваль проводять у перший тиждень літа.

Відтак щороку, учасники фестивалю пробуджують Кобзаря гучним ревом моторів та шаленими оплесками глядачів. Адже це неймовірні відчуття, коли до Тарасової гори наближається цілий натовп байкарів, який можна порівняти хіба що із навалою монголо-татарської орди, коли від гучного шуму двигунів закладають барабані перетинки, а блиск дорогих байків засліплює очі.

Побувати біля залишків зруйнованого залізничного мосту
Ця історична пам’ятка місцевого значення привертає увагу будь-кого, хто приїхав у Канів. Справді міст, який не простояв навіть і десятиліття, постійно нагадує канівцям про страшні бої та подвиг, який зробили наші предки.
За інформацією із архівів, залізничний міст, який сполучав Канів із Золотоношею, відкрили 24 липня 1932-ого року, а 1 січня 1933 року зімкнулися рейки Канева із Миронівкою.

Цей міст будували 1,5 роки. Влітку 1941 року спеціалісти НКВС підірвали залізничний міст. Під час окупації його намагалися відновити, але цьому завадила підпільна диверсійна група. Навіть у повоєнний час міст не відбудували.
Під час будівництва Канівської ГЕС його тимчасово відновили, щоб підвозити будівельні матеріали, але із спорудженням дамби у ньому потреба відпала, тому він продовжував руйнуватися.
Звичайно, це далеко не вичерпний перелік місць, які заслуговують на увагу туристів, які відвідують Канів. Адже наше стародавнє місто має ще безліч таємниць, історичних знахідок, які заслуговують на увагу як науковців, так і гостей міста. Але про це вже у нашому наступному огляді.

Джерело: http://kanos.com.ua/NewsOpen/id_news_113388

Напишіть відгук

Увійти за допомогою: 

Ваша пошта не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *